Намовляв я своїх приятелів і знайомих, щоб ішли зі мною до Львова.Трускавец санатории Ніхто з них не хотів. Ніхто. Тому я пішов сам. І я був у Львові, недавно. Розказую це тільки вам одному, вам, що так любили Львів, і, може, ще далі його любите. Тому я вірю, що ви приймете це все, як правду. Все, що вам розкажу в цій розповіді. Отже я таки був у Львові.Санатории Трускавца І все було там, як раніше. Тільки все було присипане золотим пилом. Вулиці, каштани, будинки. Темно-золотим пилом. Золоті трамваї їздили по золотих рейках, прокладених по золотому асфальті. А сонце немов мертва бляха висіло на стіні золотого пилу. Люди ходили між тим золотим пилом, самі опилені. Їх обличчя були застиглі, як металеві маски. Я зустрічав знайомих, але вони обминали мене, бо за кожним з них ішла тінь чужого солдата. І в тому золотому пилі я побачив пана Юрія Колодрубця, що йшов дорогою на Високий Замок. Юрій Колодрубець давно вже не живе і він не знає того, що діється в світі. Він не знає того, що дорогою на Високий Замок ходять інші люди. І не знає, що діється в камениці ч. 7 при вул. Красіцьких, де він прожив свою молодість і все своє життя. Дорога на Високий Замок – це інша справа. Це справа зв’язана з дійсними і недійсними подіями в будинку ч. 7 при вул. Красіцьких.Санатории Сходница В цьому будинку, на другому поверсі, в одній кімнаті, жив Юрій Колодрубець з жінкою Катериною з дому Дуб і братаничем жінки Грицем. Розповідь проста, самі історичні факти, переплетені тут і там белетристикою. Напроти жив кравець Монєк Фінк, його жінка пані Фінк, що недавно родила, четверо дітей, жінчина сестра панна Мальця, далі жінчина мама і двоє челядників. Один, старший, був спеціяліст від камізоль, а молодший цілий день няньчив наймолодшого престолонаслідника кравецької династії Фінків. Понад Фінками і Колодрубцями жили Кльоци і Вайнштайни, понад Кльоцами і Вайнштайнами жили Голубії і Пельци. І скрізь те саме. Одна, або дві кімнати. Кухня в трьох четвертих виповнена балією, повною милиння, криком чоловіків, язґотом жінок, м’явканням живцем роздираних котів, плачем битих дітей.трускавец цены Життя будинку було замкнене чотирокутником офіцини і фронтової камениці. Здовж стін на кожному поверсі залізні балькони. Кожного дня до години 10-ої рано, такий поліційний закон, на цих ґанках Кльоцові, Вайнштайнові і цілий леґіон інших, тростяними тріпачками вибивали з бебехів млісний сопух важких ночей і турботних снів. По середині цементового подвіря ріс сухітничий каштан. Завважте, що в кожнім описі Львова каштани грають відповідальну ролю, перед усією фльорою цього далекого міста. Але каштан тут таки ріс. Кожної весни вперто запалював свої білі канделябри квітів і осінню щедро обдаровував дітвору блискучими каштанами. Рідко коли ці каштанові овочі дозрівали. Дітиска з пасією, гідною кращої справи, общипували їжакуваті яблука і вилуплювали з них поліровані каштани. Товклися ними, вибивали собі зуби, вибивали шиби у вікнах. Під цим каштаном панна Ройза Пінк, що урядувала коло каварні «Баґателя», цілими днями вилежувалася на сонці.Трускавец санатории Прижмуривши підмальовані очі, мріяла про Фінкового челядника, того від камізоль. Ройза мріє. Але хіба її мрії можуть сповнитися? Як би всі мрії всіх людей сповнялися, то одна частина людства була б мільйонерами, а друга гнила б у сирій могилі. Це мрії власне мають до себе. О п’ятій годині по полудні, панна Ройза точно, як до уряду, вишикована, вимальована, принадна і пахуча виходить з хати. В крамниці пані Бахманової Ройза купує торбинку м’ятових цукерків і похитуючи клубами іде на свої позиції. Зрештою панна Ройза доволі свобідно зв’язана з цією розповіддю. Хіба те, що її червона сукенка, серед цементових стін камениці горіла, як пристрасть всього будинку. Пристрасть, що навіть своїм вогнем запалила колись пана Юрія Колодрубця. Але це вже давня справа і в камениці вже давно перестали про це говорити. санаторий Шахтер Трускавец Це панна Ройза. Інші теж живуть з дня на день. В хаті Колодрубців сьогодні більше руху ніж звичайно. Пані Катерина, короткозора, як курка під вечір, перев’язала чоло хустиною, в розстібнутім халаті, з-під якого видно жилякуваті ноги і сухі обвислі груди, обтовкає своїми боками меблі позсувані на середину кімнати в безладну кучу. Вона білить стіни й говорить. Говорить, говорить, говорить. Сама до себе. Перескакує з теми на тему. Відповідає на питання, яких нема, ставить запитання і не чекає відповіді.Санатории Трускавца